Web design by Aleksey D. Zolotarenko | Contact Us




предыдущая страница                                              следующая страница



Ядерні катастрофи

Існує одна загроза, якої громадськість боїться набагато більше, ніж слабко- або високоінтенсивної радіації, – це те, що атомна електро¬станція вибухне, наче ядерна бомба, у густонаселеному районі. По правді кажучи, такий інцидент неправдоподібний. Набагато більш реальною небезпекою є не вибух, а розплавлення реактора.
Це може відбутися на станції у випадку порушення водопостачання охолоджувача реактора. В цьому випадку він перегріється і його центральна частина, де знаходиться ядерне паливо й так звана активна зона, розплавиться. Туди може потрапити вода з різних систем реактора й утворити пару при дуже високому тиску, що цілком може підірвати верхню частину реактора. Його внутрішні частини, включаючи ядерне паливо, будуть викинуті в повітря й розлетяться на величезні відстані. Крім того, утворений надзвичайно гарячий розплав активної зони може просто пропалити фундамент корпуса реактора й піти вглиб землі більш ніж на кілометр.
Нещастя такого масштабу розглядалося розробниками атомних електростанцій, ними вжиті відповідні заходи щодо його упередження. Будемо сподіватися, що блискучі куполи, які можна побачити над ядерними реакторами, витримають ударну хвилю вибуху, викликаного перегрівом. Проте розробники не можуть бути абсолютно впевнені в цьому, і ніхто, зрозуміло, не хоче проводити подібний експеримент. На щастя, ще жодного разу не відбувалося такого розплавлення реактора. Якби це сталося поблизу міста, то могло б призвести до загибелі сотень тисяч людей. Вже було кілька випадків, наближених до такого розвитку сценарію. Уроком для нас є те, що всі вони були викликані людськими помилками.
Так, у Браунз Феррі, штат Алабама, безвідповідальний фахівець спустився в підземні проходи із запаленою свічею. Вона була потрібна йому, щоб визначити, як рухається повітря усередині тунелів. Стомившись нести свічу перед собою, він підняв її над головою. В результаті зайнялася ізоляція труб водяного охолоджен¬ня, а незабаром вся система охолодження вийшла з ладу і розпочав¬ся процес розплавлення реактора. Були проведені аварійні роботи – реактор і місто (а може, і більша частина штату) були врятовані. Найближче до нас у часі нещастя Чорнобилю трапилося через те, що науковий персонал станції почав експериментувати з реактором, коли той був на повному ходу. У ході експериментів була відключена частина автоматичної системи аварійного захисту. Поки персонал займався дослідженнями, тепловиділення в активній зоні вийшло з-під контролю і не було жодного працюючого аварійного механізму, щоб зупинити реактор. Почалася пожежа, і, оскільки над реактором не було купола, дим, що містив радіоактивні речовини, розповсюдився по більшій частині центральної та північної Європи.
В обох цих випадках не було ні втоми матеріалів, ні зношеності металевих частин, були тільки помилки людей. Те, що людські вчинки можуть бути безоглядними, є одним з головних уроків, з яких ми повинні зробити висновки, познайомившись із ядерними реакторами.

Ніхто не загинув...

Деякі експерти стверджують, що багато тисяч людей померли від наслідків чорнобильської катастрофи, незважаючи на те, що офіційно було оголошено тільки про чотирьох загиблих. Різниця між цими цифрами очевидна й характеризує розходження в думках щодо того, хто і як страждає від ядерних реакторів.
Основна загроза здоров’ю, пов’язана з радіацією, полягає в появі ракових пухлин і розвитку лейкемії. Але ці хвороби можуть не проявлятися роками після опромінення, і важко довести, що даний випадок раку викликаний саме радіацією. Наприклад, до моменту виявлення хвороби її жертва може встигнути пожити в різних куточках світу, наразившись на всілякі небезпеки.
Проте на підставі результатів експериментів на тваринах є можливість передбачити, яка ймовірність появи раку після одержання певної дози радіації. Спираючись на це, офіційні особи системи охорони здоров’я пророкували, що загальне число жертв Чорнобиля складе 20 тис. чоловік.
Можна спробувати розрахувати ймовірність ядерної катастрофи. Наприклад, якби енергетика США була цілком атом-ною, то країні знадобилося б близько 2000 ядерних реакторів. Якщо ми поширимо на це число реакторів існуючу статистику аварій, то побачимо, що катастрофи мають відбуватися кожні два місяці.

Ідеал – термоядерний синтез

Дотепер ми обговорювали питання про одержання величезної енергії з маленької кількості урану, яка вивільняється при розщепленні ядра – центральної частини атома. Така реакція називається реакцією розпаду.
Але є ще один спосіб одержання величезної кількості енергії – термоядерний синтез. Його ідея молодша, ніж ідея використання реакції розпаду ядер. По суті вони протилежні, адже замість розпаду ядер використовується синтез – з’єднання атомів.
Якщо два атоми водню зливаються один з одним при екстремально високих температурі й тиску, вони утворюють інший елемент – гелій, а водень зникає, і при цьому виділяється величезна кількість енергії. Таке з’єднання атомів водню з утворенням гелію є джерелом енергії Сонця.
Вчені-ядерники стверджують, що якби синтез міг бути проведений під контролем, це був би ідеальний спосіб одержання безпечного тепла за допомогою ядерної енергії. Але проблема полягає в тому, щоб змусити атоми водню з’єднуватися на електростанції в контрольованих умовах, та ще й таким чином, щоб отриману енергію можна було зкерувати на одержання струму.
Ми знаємо, що термоядерний синтез можливий, оскільки у якості прикладів у нас є Сонце та водневі бомби. Але під час вибуху бомби хоча й виділяється величезна кількість енергії, це відбувається аж ніяк не в контрольований спосіб. Так що доки ми не зрозуміємо, яким чином безпечно “впрягти” цю енергію “у візок нашої цивілізації”, ми не зможемо використовувати це колосально потужне джерело енергії й отримувати за його допомогою струм.

предыдущая страница                                              следующая страница





ЕНЕРГЕТИЧНО-ЕКОЛОГІЧНА РЕЗОЛЮЦІЯ


Оскільки країни світу борються за поліпшення своїх стандартів життя і, таким чином, вони в довгостроковій перспективі повинні збільшувати своє енергоспоживання на додаток до всіх відповідних зусиль по енергозбереженню;
оскільки на даний час основним джерелом енергії є викопне паливо;
оскільки запаси викопного палива вичерпні і зрештою закінчаться, а зниження виробництва очікується вже на початку XXI століття;
оскільки поміркованість вимагає спланувати і розпочати перехід до майбутньої енергетичної системи з використанням викопних ресурсів, що залишились, (та інших традиційних ресурсів, таких як атомна енергія і т. д.), для того щоб зміни були плавними і зайняли приблизно півсторіччя або близько того;
оскільки розсудливо зберегти запаси копалин, що зменшуються, для задоволення непаливних потреб (таких як мастила, синтетичні волокна, пластики та добрива), для яких може не знайтися гідної заміни;
оскільки продукти згоряння викопного палива заподіюють усе зростаючої шкоди нашій біосфері (єдиному відомому нам місцю у Всесвіті, де можливе життя) і всьому живому через забруднення, кислотні дощі, СО2 і канцерогени;
оскільки продукти згоряння і їхній згубний вплив не мають національних меж;
оскільки конче важливо зберегти біосферу чистою і придатною для життя, і з цього випливає: джерела і носії енергії повинні бути екологічно чистішими настільки, наскільки це можливо; оскільки існують «чисті» первинні джерела енергії;
оскільки існує потреба в двох видах енергоносіїв, а саме: в електриці (що покриває 1/4 частину потреб) і паливі (приблизно 3/4 потреб);
оскільки існують технології виробництва та утилізації максимально сприятливого по відношенню до навколишнього середовища паливного енергоносія – водню;
оскільки для того щоб продукти діяльності людини не шкодили біосфері і не загрожували життю, необхідна саморегулююча система.

Дійсним ухвалюється:
Як при прямому використанні енергоносіїв, так і при їхньому виробництві та утилізації потрібно нести відповідальність за шкоду, яку вони заподіюють біосфері та життю. Ціна на кожен продукт повинна враховувати «екологічну надбавку», яка покриває збитки, нанесені навколишньому середовищу.
Екологічна надбавка повинна використовуватися відповідними уповноваженими особами для відшкодування збитків біосфері, життю і спорудам, для покриття витрат на медичне обслуговування, реконструкцію, соціальну допомогу, виплати компенсацій потерпілим.
Це питання повинно вирішуватись на основі міжнародної кооперації, щоб існувала впевненість у справедливому і рівному розподілі екологічної надбавки.

Виконання викладеного надасть наступні довгострокові і глобальні вигоди:

— гарантії того, що зрештою сучасна система енергозабезпечення, заснована на викопному паливі, буде замінена екологічно чистою і погодженою енергетичною системою – Водневою Енергетичною Системою;

— гарантії того, що непоновлюваним первинним джерелам енергії (викопним, ядерним і т. д.) є заміна, перехід до якої можливо здійснити без потрясінь;

— гарантії того, що запаси копалин будуть збережені для непаливних застосувань, яким може не виявитися заміни;

— стимулює в усьому світі економічний розвиток та міжнародну злагоду, оскільки знадобиться все менше і менше непродуктивних зусиль для відшкодування збитків, нанесених навколишньому середовищу;

— врятує біосферу і саме життя від вимирання шляхом гарантування того, що продукти, методи їхнього виробництва та утилізації будуть екологічно сумісні.